«Дивлюся на нього, як на цвинтар». Що залишилося від Підшипникового

Через вісім років після закриття заводу, на його території тепер руїни. Там, де були цехи, тепер бита цегла та уламки арматури, яку досі витягають шукачі металу

На сайті підшипникового заводу є інформація, що з 1967 року вони випустили три мільярди підшипників. Їх використовували в машинобудуванні, військовій справі та в багатьох інших сферах. Продукцію вінницького підприємства високо оцінили в США, Іспанії, країнах СНД та ще 40 країнах світу.

«Виробничі потужності заводу дають можливість виробляти до 40 мільйонів штук підшипників в рік, понад 300 типорозмірів із внутрішнім діаметром від 10 до 110 міліметрів і зовнішнім від 30 до 190 міліметрів, з вагою від 27 грамів до 6 кілограмів», — йдеться в довідці.

Але на початку 2000-х років ДПЗ визнали банкрутом, а цехи вже вісім років ріжуть на металолом. Залишки намагались продати на аукціоні за 32 мільйони гривень. Тоді як колишні «підшипниковці» досі хочуть знайти винуватців у розвалі стратегічного підприємства.

Станки коштували мільйони

Василь Крента працював шліфувальником 42 роки. Пішов на ДПЗ з першого року його існування — в 1967. І працював тут до його закриття.

— Спочатку навколо було тільки пусте поле. Згодом, почали розбудову, ставили станки. Ці прилади були найкращими в Союзі — токарні, фрезерні із програмним керуванням. Вони мільйони коштували в перерахунку на долари.

Чоловік згадує, що підшипники, які вони робили, використовували в усіх механізмах — від велосипедів до літаків.

— Зараз в Україні немає такого ж величезного підприємства. Цехи заводу займали площу в 10 тисяч квадратних метрів. А та будівля, що стоїть без вікон та із забитими дверима на Тарногродського (нині — вулиця Зулінського) — це тільки адмінкорпус із роздягальнями, кімнатами відпочинку, навчальними аудиторіями та інше. Тут було чотири прохідних, через які робочі потрапляли на завод. Залізна дорога була, два тепловози, — згадує пан Василь.

У роки становлення підприємства, які, за словами робітників, припали на 70-80-ті, активно розвивався новий мікрорайон Вінниці. Як згадує наладник Володимир Михасько, за кошти підприємства збудували з десяток гуртожитків та будинків на Тарногродського, на Водоканалі, на Грибоєдова.

— У гуртожитках жили, в основному, холостяки. А от подружжю згодом могли дати квартиру в малосімейці. Проте проблеми на заводі почалися в 90-х роках. Не знаю чому, але кілька цехів стали. На початку 2000-х більшість робітників позвільняли — із 10 тисяч залишилося не більше двох тисяч людей. А потім донецькі приїхали. Розповідали, що все зроблять, все буде гарно, — розказує наладник.

Матеріали про мікрорайон ДПЗ:
1. Як живе район без підшипникового заводу
2. Про плани мерії на мікрорайон

Хроніка падіння

У 1994 році державне підприємство перестало бути таким. Обласний Фонд держмайна зареєстрував ДПЗ-18 як відкрите акціонерне товариство. А розвал заводу розпочався ще до появи «донецьких», коли випуск підшипників скоротили до 3,5 мільйона в рік (загальна потужність — 65 мільйонів підшипників). Після цього розпочалася серія протестів робітників, через які змістили колишню адміністрацію заводу.

У 2000 році Фонд держмайна прийняв рішення продати контрольний пакет акцій підшипникового заводу на аукціоні, що викупила група корпоративних компаній «Інтерпродукт». Вони знову запустили виробництво, погасили 4 мільйони гривень заборгованності по зарплаті. Але із заводом не впоралися і обласний господарський суд в 2001 році порушив справу про банкрутство.

У 2004 році почав діяти план оздоровлення підприємства, за яким донецькі товариства «Щит» та «Централізована резервна компанія» створили товариство «Вінницька підшипникова компанія». Новостворене підприємство оволоділо активами підшипникового заводу та відновило випуск підшипників.

Згідно із даними Держкомітету статистики України, у 2004 році в Україні випустили 28 мільйонів підшипників. З них, приблизно три мільйони штук підшипників зробила Вінницька підшипникова компанія.

У грудні 2007 року завод знову зупинив роботу, а у січні 2008-го засновники ТОВ прийняли рішення про ліквідацію.

Закрили назавжди

Останнім днем для підшипникового заводу став 14 липня 2009 року. Сім з половиною років більш ніж тисячний колектив боровся за збереження заводу. Відвоювати вдалося тільки заборговану зарплату.

— Донецькі вгробили нас остаточно. Не змогли їм зламати роги ні у Вінниці, ні в Києві. Сказали, що не вигідно робити підшипники, а їм і повірили. От скільки грошей нам усім винні, але, повірте, якби сказали, що завод не закриють і буде працювати далі, ми б погодилися на те, щоб ті всі гроші залишилися на заводі, — казав ветеран заводу на останніх зборах профспілки «підшипниковців».

За словами шліфувальника Василя Кренти, станки вивозили за кордон в Чехію, Німеччину, Угорщину та інші країни. А все, що не змогли забрати — здали на металобрухт

— На місці кафе, що біля зупинки, раніше був клуб для робочих. Там, де готель «Ритм» — буфет. У одному з колишніх цехів — облаштували склад та СТО. От так щоранку прокидаюся, і дивлюся на цей завод, як на цвинтар, — сказав ветеран заводу Володимир Михасько.

— І що, думаєте, треба робити із заводом? — питає журналіст

— Завод чіпати не треба. А потрібно постріляти тих, хто продав стратегічно важливе підприємство. Державі підшипники більше не потрібні?

Руїни ДПЗ-18 продадуть з молотка

З того часу минуло вісім років. А шукачі металу досі орудують на залишках заводу. Журналісти пройшли по території колишнього промислового гіганта. На місці цехів, що займали тисячі квадратів, тепер бита цегла. Бетонні каркаси цехів теж розбивають, бо там є цінна для шукачів металу арматура. Залізну дорогу, що прямувала по території заводу, розібрали.

Не в кращому стані й головний корпус, що наче обстріляний із артилерії — вибиті вікна, понівечені стіни, розкидані меблі. Головний прохід завалений стільцями та столами. А поряд пусті пляшки від горілки.

У аналітично-пошуковій системі YouControl журналісти з’ясували, що руїни Підшипникового заводу хочуть продати з аукціону. Головний корпус із прибудовами, побутовий корпус №2, енергоблок, блок очисних споруд, склад реагентів, котельню, будівлю охорони та інші споруди оцінили у 32 мільйони гривень. Аукціон хотіли провести 1 серпня, але 25 липня його скасували.

Так хто ж ріже ДПЗ, якщо його можуть продати? На це не відповів охоронець заводу, що перед журналістами закрив ворота на підприємство. Арбітражна керуюча ліквідацією підприємства Наталія Белінська під час підготовки публікації не відповідала на телефонні дзвінки.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.