До дня комп’ютерників. Викладачі ВНТУ розказали про перфокарткових монстрів

Комп'ютернй клас факультету ІТКІ, в якому колись розташовувався один із монстрів

Cьогодні причетним до свята комп’ютерників вважається чи не кожен. Починаючи від тих, хто вміє під’єднувати монітор до системного блоку чи перевстановлювати «віндовс», і закінчуючи серйозними «кодерами», які за лічені хвилини пишуть ігри.

У Вінниці таких фахівців готують у Вінницькому технічному коледжі, Донецькому національному університеті, а також у Вінницькому національному технічному університеті.

Проте заволодіти почесним титулом «комп’ютерника» 30-40 років тому було набагато складніше, ніж зараз. Тому що доводилося приборкувати справжніх «монстрів» — так сьогодні називають обчислювальні машини попередніх поколінь старожили ВНТУ.

Були машини-гіганти

Начальник Центру комп’ютерних технологій  ВНТУ Анатолій Коренний, який працює в університеті з початку 70-х, розповів про історію еволюції обчислювальної техніки у ВНТУ.

— Першими машинами, які тут з’явилися, були «МИР–1», «МИР-2» та «Наири», — розповів Анатолій Коренний. — Хоч вони і були компактними, порівняно із наступними моделями (займали всього близько 4 кв. м), але мали надзвичайно маленьку пам’ять та швидкість. Могли виконувати лише 1-2 тисячі операцій за секунду. На перший погляд – багато, але, до прикладу, сучасні простенькі ноутбуки виконують до10 мільярдів операцій за секунду. Далі були «БЭСМ 4М» та «М 4000», які працювали швидше і пам’яті містили більше, але були справжніми гігантами, могли займати площу просторого приміщення. Пам’ятаю, що лише система охолодження могла займати об’єм невеликої кімнати. Пристрої сильно нагрівалися під час роботи. Потім, на початку 80-х, вже нам привезли пристрої ЕС-1022, ЕС-1045, ЕС-1055. Чим більший номер, тим кращі характеристики. І всі вони працювали на перфокартах.

Фото 1 з 8

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 

Previous Next

Коди на перфокартах

Мало хто зараз знає, як були влаштовані обчислювальні пристрої із перфокартами, чи, принаймні, як вони виглядали. У старожилів кафедр факультету  інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії згадка про них викликає ностальгічну посмішку.

— Пам’ятаю, будучи студентами, ми робили курсові проекти. Біля аудиторії була скринька, туди кидали колоду (близько 100 штук) перфокарт, разом із листочком в клітинку, на якому були записані команди,  — розповіла Алла Денисюк, асистент кафедри програмного забезпечення. — На одній карті міг бути закодований приблизно один рядок команди, тому їх потрібно було досить багато. Потім лаборанти кафедри «закодовували» карти. Далі ми йшли перевіряти правильність. Пристрій друкував код на великому полотні типу газетного аркуша, і якщо все правильно – робота завершена. А якщо ж ні – біля стрічки із помилкою великими літерами було написано «ERROR». Тоді доводилось перебивати коди на перфокартах. Чесно кажучи, доволі довгий та кропіткий процес. Якщо за місяць виходило написати програму, то було добре! Більше того, щоб попрацювати на комп’ютері, потрібно було записуватись заздалегідь. І виділялося близько 20 хвилин часу, адже студентів було багато, а пристрій — лише один.

Техніка тоді була дуже дорогою

— У кінці 80-х почали з’являтись більш сучасні комп’ютери, типу «Электроник 100», «СМ-4», «ІВМ РС-ХТ, РС-АТ», в яких уже був доступний ввід із клавіатури, — розповів Микола Очкуров, працівник факультету  інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії. — Але і пристрої на перфокартах продовжували існувати деякий час. Та в 1990-1993 їх списали. Але зрозуміло, що такі гіганти не мають долі звичайного мотлоху, їх розбирають на деталі. Зокрема транзистори чи роз’єми виготовлялись із золота, тому їх від’єднували і продавали. Хочу додати, що вся обчислювальна техніка тоді була неймовірно дорогою! Один такий комп’ютер міг коштувати до 1 млн карбованців, при курсі долара майже 1:1. Тому це була велика рідкість та честь для університету, мати хоча б по одному пристрою кожної із перерахованих моделей.

Пройшли десятиліття

А зараз, у тих аудиторіях, де ще декілька десятків років тому стояли ці «монстри», займаються  майбутні фахівці із комп’ютерних мереж. Студент 4 курсу, Андрій Марчук  розповів нам, що розробляє свій дипломний проект, який складається із декількох лабораторних робіт.

— Нам розповідали ще на першому курсі про обчислювальні машини, які працювали на перфокартах, і, чесно кажучи, я б із таким, мабуть, не впорався, це дуже важко, — відповів Андрій на питання, чи знає, якими були комп’ютери спочатку.

У часи «перфокарткових монстрів» вважали — все, що могли винайти, вже винайдено. Але з кожним роком комп’ютери набувають все нових рис, характеристик та можливостей, як і фахівці, що їх опановують. Цьому сприяє і матеріально-технічна забезпеченість університету. Адже сьогодні студентам вже не потрібно стояти в чергах чи записуватись для того, щоб зробити практичні роботи чи написати коди, адже кожен «комп’ютерний» факультет має у своєму розпорядженні кілька спеціальних лабораторій або комп’ютерних класів із сучасним обладнанням та необхідним програмним забезпеченням. А для особливих поціновувачів «мережі» - є можливість зловити безкоштовний вай-фай прямо в холах корпусів.

Де готують фахівців з обчислювальної техніки

ВНТУ
Факультет комп’ютерних систем та автоматики (ФКСА), спеціальності:

• системи штучного інтелекту,
• комп’ютерні системи та мережі, програмне забезпечення систем,
• захист інформації в комп’ютерних системах та мережах,   

Факультет інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії (ФІТКІ):

• комп’ютерні науки та інформаційні технології,
• автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології,
• системний аналіз
• метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка.

ДонНУ

Фізико-математичний факультет, спеціальності:

• комп’ютерні науки та інформаційні технології,
• метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка

Вінницький технічний коледж

Спеціальність: обслуговування комп’ютерних систем та мереж.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.