Чому скульптура – це важливо: інтерв'ю зі скульптором Володимиром Оврахом

Володимир Оврах

• Поговорили зі скульптором Володимиром Оврахом про політику в мистецтві, про те, чому українські художники не роблять світових шедеврів, дізналися, як оцінюються роботи і які історичні постаті будуть увічнені на вулицях міста найближчим часом

Володимир Оврах – відомий український художник і скульптор з більш ніж 40-річним стажем. Живе і працює у Вінниці, а багато скульптур, які ми зустрічаємо на вулицях міста, зроблені саме ним. Наприклад, «Боксер» на вулиці Батозькій, панянка «Євгенія Прунмайер» на Соборній, «Художник» на Архітектора Артинова тощо. Журналіст RIA поговорив з ним про монументальну скульптуру, її розвиток у світі та Україні, перспективи цієї професії, перформанси, мистецтво і про те, чому у ньому все відносно. Почнемо з першого.

– Скульптура, у тому числі монументальна, завжди гармоніювала з політичними перипетіями, які відбувалися в країні. Якщо країна була мажорною і міцною, як Третій рейх або СРСР, то і скульптура мала героїчний вигляд. У певному сенсі вона була органічною, але все-таки така скульптура – це завжди монументальна пропаганда країн, які мають національну позицію або політичний вибір. За великим рахунком, скульптура – це політичний важіль країни.

Звичайно ж, є і камерна скульптура, і концептуальна, яким притаманна різноплановість. Разом з тим, є й індивідуальні якості розвитку скульптури, якості скульптора або художника. Такі скульптори на власних відчуттях або патріотизмі працюють на культуру не даючи їй регресувати. Але Ренесансу у нас поки що немає.

Але мистецтво, як таке, розвивається?

– Так, але не тими темпами, якими хотілося б. На жаль, нам багато чого не вистачає, хоча за рівнем художників ми не відстаємо від Заходу. В Україні є художники світового рівня. Просто може не в тій кількості, як за кордоном.

Є ще проблема з тим, що багато галерей працюють на Захід, багато наших художників хочуть туди перебратися, до того ж, в Україні складніше цим заробляти. Але світове мистецтво, у тому числі скульптура, звичайно ж, піднімається.

При згадці одного тільки слова скульптура, в голову мимоволі приходять образи Венери Мілоської, Давида, скульптури Христа-Спасителя, статуї Свободи тощо. І якщо ви вже говорите, що у нас є, а отже і були, художники світового рівня, то чому серед усіх цих шедеврів немає жодного українського?

– Тому що це диктувала епоха. А епоха піднімала своїх геніїв, які могли таке творити. Але мені здається, що у нас теж було чимало професійних і талановитих скульпторів, яким свого часу не вистачило піару. А може це тому, що країна не успішна і такі речі у ній просто не актуальні.

Якщо говорити про скульптуру СРСР, то там усе робилося для підняття пафосу Радянського Союзу. Наприклад, скульптура «Родина-мать зовет!» на Мамаєвому кургані – чисто імперська річ, політична скульптура. Хоча і на художньому рівні вона виконана добре. Звичайно, що після «розпаду», ми почали позбавлятися від представників тієї епохи. На їх місцях з'являються нові: Пилипу Орлику в Києві, Івану Мазепі в Полтаві, а у Вінниці скоро з'явиться пам'ятник Симону Петлюрі. Але знову ж таки, це теж політика.

І ця робота стане першим повноцінним пам'ятником Петлюрі в Україні. До речі, як просувається робота над ним?

– Саме так. Крім як бюста в Рівному, пам'ятників Симону Петлюрі в Україні більше немає. Зараз робота виконана приблизно на 80%, його вже відлили і привезли. А ось що стосується створення образу, то це заняття не з легких. З безлічі матеріалів, потрібно було зібрати один потрібний образ. Адже Петлюра повинен виглядати, як головнокомандувач, глава Директорії, головний отаман війська УНР. Пам'ятник повинен щось розповідати всім, хто на нього дивитиметься. Попередньо, він буде відкритий на День Покрови, 14 жовтня.

А що скажете про розвиток скульптури у Вінниці?

– Я зі своїми синами (Романом і Андрієм, теж скульпторами - авт.) намагаємося її розвивати. Наприклад, пам'ятники «Художнику», «Боксеру», «Євгенії Прунмайер» – нашого авторства.

Біля колишнього кінотеатру «Росія» планується установка пам'ятника вінницькому полковнику Івану Богуну. Правда, поки це на рівні розмов, тому я навіть не знаю, чи буду я там брати участь. Якщо брати роботи інших авторів, то можна зупинитися на пам'ятнику Тарасу Шевченкові біля краєзнавчого музею, який я не можу назвати видатним. Ми з самого початку говоримо, що це Ленін з дітками. Звичайно, це «совдеп», і всі ми знаємо, що в ті часи були рамки на все.

Скульптура художника зроблема Володимиром Оврахом. Фото Моя Вінниця

Говорячи про престиж професії. Я зайшов на сайт з пошуку роботи і знайшов там варіант зі скульптором з виготовлення фігурок з їстівного матеріалу. За це готові платити 7 тисяч гривень. Виходить, що якщо у школі я навчився добре ліпити з пластиліну і можу відрізняти їстівне від неїстівного, то я можу називатися скульптором і отримувати за це 7 тисяч гривень? Не так вже й погано.

– Зараз художниками називають себе всі, кому не лінь, і цього не заборониш. Я вважаю, що малювати і ліпити може кожен, і потрібно, щоб кожен ліпив. Але, коли це професія твого життя, саме тоді ти можеш називатися професійним художником або скульптором. Тоді до тебе буде інше ставлення і інші вимоги. І саме тоді ти не станеш ліпити фігурки з їстівного матеріалу.

Щоб стати професіоналом, не обов'язково мати спеціалізовану вищу освіту. Можна і приватні уроки брати. Можна бути самоучкою. Тут усе залежить від людини, наскільки їй це потрібно і цікаво. Головне знати, чого ти хочеш і до якої планки ти можеш дійти. До кінця життя можна не вважати себе професіоналом і нічого не досягти. Тут немає чітких правил, а диплом у мистецтві – це річ відносна.

Що у вашому розумінні є мистецтвом і чи можна його по-справжньому розуміти?

– Головне тут те, хто визначає, шедевральна робота або не шедевральна. Є найвища критика, найвищі професіонали, які бачать, що так, а що ні. Там багато складових, за якими їх оцінюють: композиція, колір, форми, їх розташування... Усе це дуже багато значить.

Мистецтво – це все, що нас оточує. Ось кішка лежить – це вже мистецтво. Ми живемо в світі мистецтва, але все в ньому відносно чогось. Наприклад, того, як ти вихований, на якому рівні твій інтелект, як ти сприймаєш усі ці перформанси. Сучасне мистецтво побудоване на символах і концепціях, і щоб розуміти такі речі, потрібно бути високоосвіченою людиною.

Не можу не запитати, як ви ставитеся до більш сучасних видів скульптури, наприклад, до популярних зараз перформансів, коли люди стають живими скульптурами?

– Прекрасно ставлюся. Я вважаю, що мистецтво повинно розвиватися з кожним роком, періодом і взагалі цілодобово. З'являються молоді скульптори, які ініціюють цікаві проекти і задуми. А художник і проявляється тільки тоді, коли він виконує не чергове замовлення, а сам ставить собі задачу, сам виконує, сам подає. Тоді відбувається оголене мистецтво цього художника.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.