Капітан «Ниви» Ігор Маляренко любить фільми жахів і «тихе полювання» та мріє грати у Прем’єр-лізі

– Ігоре, Ви з м’ячем нерозлучні із самого дитинства?

– В футбол граю із шести років. Тобто з того часу, як батько привів мене до футбольної секції. Мені повезло із тим, що я мешкав біля футбольного майданчику. Саме там і пройшло майже все дитинство. Тоді майже всі мої друзі та знайомі були футболістами.     

– Згадайте свої найбільші досягнення у футболі, починаючи з юнацького віку.

– Я був чемпіоном України серед юнаків під керівництвом тренера Дмитра Сергійовича Мельника. Нам тоді було по 14–15 років. Грали в складі об’єднаної вінницької команди, куди увійшли кращі вихованці СДЮШОР «Нива» (нині – ОДЮСШ Блохіна-Бєланова-авт.) і ДЮСШ «Нива-Світанок» (нині – ДЮСШ «Прем’єр-Нива»).

– «Нива» – перший професійний клуб у Вашій кар’єрі?

– Ні. Три роки я виступав у вищій лізі чемпіонату Молдови, грав за ФК «Ністру». Далі грав у перший лізі за «Ниву» (Вінниця) під керівництвом Олега Остапенка і Олександра Гайдаржи.

– Нинішня «Нива» є сильнішою чи слабшою, ніж колектив, який було реанімовано два роки?

– Ми стали однозначно сильнішими. У руля нашого клубу став кваліфікований тренер Денис Борисович Колчін. Для нього не є новинкою виводити команду до першої ліги. Недарма хлопці «коучу» довіряють. В цьому, думає, і є запорука успіхів нашого клубу.

– Який гол за «Ниву» особливо пригадується? Можливо, в домашньому матчі проти лідера дивізіону «Руху» (Львівська область), якого нам вдалося впевнено перемогти і порадувати вболівальників.

– Цей гол був оригінальним. Я самотужки побіг приймати передачу після штрафного удару, який виконав Дмитро Осадчий. А наш Тимофій Брижчук (невисокого зросту) кричав, що візьме всіх суперників на себе: «Мовляв, тобі залишається тільки забити!». Зрозуміло, він жартував. Але я врешті-решт виявився вільним на м’ячі і загнав його в сітку!      

– Розкажіть про свою родину.

– Моя дружина Світлана – також спортсменка, легкоатлетка. Її дівоче прізвище Мухамадшоєва. В свій час вона була рекордсменкою України серед дівчат у бігу на 800 метрів.

П’ятирічна дочка Даша також любить спорт і все, що з ним пов’язано. Серед іншого, любить ходити до тата на футбол. Сподіваюся, також стане спортсменкою.

– Будете віддавати дочку на гру № 1?

– Я вважаю, що футбол  – це суто чоловіча справа. Можливо, Даша піде по стопам мами, буде бігати. Відповідні задатки в неї є: мамина швидкість, татова техніка – вийде чемпіонка!

– Брат Андрій, молодший за Вас на сім років, також грає за «Ниву». В дитинстві також разом ганяли м’яча?

– Як тільки Андрій навчився ходити, я почав брати його на футбольний майданчик і вчив працювати з м’ячем. Доля брата була одразу передбачена – ніхто не сумнівався, що він стане футболістом.

– Які зараз у вас взаємовідносини?

– Теплі. Ми рідні люди. Мешкаємо окремо. Андрій – із батьками, а я з власною родиною.

– Коли з братом грали за команди різних міст, конкурували між собою?

– Це було цікавіше, ніж зараз. Але в очних матчах принципового протистояння не було. Лише хотілося, щоб ми обидва показували хорошу гру. Тоді більше хотілося виступати за одну команду, як зараз.                  

– Днями завершився чемпіонат світу з футболу. За кого вболівали?

– Франція була на голову сильнішою всіх і доказала це. За неї грали найбільш топові гравці.    

– Вболівали за французів?

– Зазвичай за команду, яка є слабшою в парі. Подобається інтрига, несподіванка у результатах. 

– Гра якої зірки футболу подобається?

– Дугласа Коста. Він – різкий, технічний і швидкий.  

– Якими видами спорту цікавитеся, як вболівальник і глядач?

– Деякими ігровими видами. Зокрема, великим тенісом і баскетболом.                     

– Чим цікавитеся, окрім футболу?

– Дуже люблю ходити у тренажерний зал. Це корисно і допомагає слідкувати за своєю фігурою, підтримувати форму. На тренажерах працюю і під час тренувального процесу у «Ниві». А у міжсезоння ходжу до залу практично щодня, з одним вихідним. Також хобі – риболовля. Люблю посидіти з вудкою, сходити до лісу по гриби з родиною.

– На риболовлю також із членами родини ходите?

– Переважно із друзями.

– Яку музику слухаєте?

– В залежності від настрою. В першу чергу – популярну музику.

 – Фільми?

– Подобаються драми і тріллери. Дочці також вони подобається. Каже: «Давайте разом жахи подивимося!»

– Книжки?

– Подобаються біографічні книжки про відомих людей, в тому числі спортсменів. Цікавить, як у них складалася доля. Приміром, про тенісиста Джоковича, як він харчується і слідкує за собою. 

– В якій країні хотіли б побувати? Або як спортсмен, або на відпочинку?

– В екзотичних для нас Австралії та Японії, де хотів спробувати всі незвичні морепродукти.

– А взагалі мрія в житті?

 – Поки що всі прагнення пов’язані з моєю спортивною кар’єрою. Хочеться грати на більш високому рівні. Мрії пов’язані із моєю родиною, але це суто особисте, щоб про це розповідати.

– За яку команду хотіли б грати?

– З дитинства я вболівав за «Манчестер Юнайтед». Мені подобалися їхні кольори і вболівальники. Зараз мрії є більш реальними. Я не проти грати за донецький «Шахтар». В цьому клубі я хотів би працювати навіть адміністратором (жартує – авт.).

– Керівництво «Ниви» оприлюднило далекоглядні плани – вихід до Прем’ єр-ліги. Зможемо за кілька років увійти до еліти?

– Так. Необхідно ставити перед собою максимальні цілі. Почесний президент «Ниви» Василь Вовк – максималіст, і це правильно. Ми, гравці, також рухаємося в цьому напрямку. Всі вболівальники, знайомі, друзі кажуть, що гра нашої команди покращилася, що ми йдемо вірним шляхом. Нам потрібно підвищуватися в класі, і ми маємо досягти цієї мети.      

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.