Якщо зникне театр, пропадуть справжні відчуття. Юні артисти — про свою любов до театру

Напередодні Дня театру ми поспілкувалися з трьома учасниками театральної студії «Мельпомена». На питання, у скількох конкурсах вигравали, діти швидко відповісти не змогли, довелося рахувати разом. Вийшло число 37 на трьох!

Театр — це моя велика любов

П'ятикласниця із школи № 23 Діана Симчук займається у театральній студії «Мельпомена» 4 роки. Ще у другому класі шкільна вчителька Тетяна Шафранова помітила у дівчинки акторські здібності і порадила прийти у театральний гурток.

Діана Симчук обожнює сцену і мріє стати актрисою

— Мрію після школи вступити до Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Я хочу бути актрисою і телеведучою. Наприклад, класно було б вести передачу «Орел і решка», — розповіла Діана. — Перед виступом на сцені завжди хвилююся, а потім збираюся з силами і добре виступаю.

Діана хвилюється перед виступом на сцені. Але керівник студії каже, що дівчина прекрасно справляється із емоціями. Діана разом з Людмилою Вонсовською - керівником театрального колективу

Діана каже, що вона розкута від природи, а тут навчилася акторській майстерності, чітко вимовляти слова завдяки артикуляційним зарядкам і ділитися емоціями.

— Театр — це моя велика любов, — говорить дівчина.

Людмила Вонсовська, керівник зразкового колективу театральної студії «Мельпомена», сказала, що тут, у Палаці дітей та юнацтва, займається 55 дітей.

Людмила Вонсовська з вихованкою студії Мариною Воловик

— Відмовити не можу ні одній дитині, такого на моїй практиці не було, прагну працювати так, щоб кожен вихованець себе проявив, відчув, які кроки робить і побачив свій зріст, — каже пані Людмила. — Вважаю, що театральні конкурси дуже потрібні. Є міністерські конкурси, де не потрібно жодних організаційних внесків робити, а є такі, де необхідні внески. Якщо батьки мають бажання і можливість оплатити участь, то їдемо і на такі конкурси. Керівник студії вважає, що саме на конкурсах діти отримують досвід, популяризують власну творчість, знаходять нові знайомства і враження, оцінюють свою діяльність і розуміють, чи вони на правильному шляху.

Як каже керівник, ідея театрально студії — ознайомлення і оволодіння елементами акторської майстерності, сценічної мови і культури, розвиток творчих і музичних здібностей, створення можливостей для самовираження вихованців, допомога молоді у виборі майбутнього життєвого шляху. Людмила Вонсовська допомагає розкритися дитині, і вчить давати адекватну оцінку самому собі.

— Все, чого діти навчаться у студії, знадобиться у будь-якій сфері діяльності. Уміння спілкуватися, виражати свою думку, ораторські здібності — це важливе не тільки для актора, — сказала Людмила. — Упевнена що театр, який уже існує тисячу років, потрібен буде завжди. Проходили епохи, руйнувалися і створювалися держави, а театр ніколи не вмирав.

У театральній студії я зовсім змінився

Володимир Одосій

Володимир Одосій, як і Діана, навчається у п'ятому класі школи № 23. У театральній студії він уже п'ять років, з першого класу. — Людмила Петрівна допомагає мені все глибше пізнавати світ справжнього мистецтва. Мій талант ще у п'ять років помітила бабуся, — розповів хлопець. — Я любив учити віршики і усім цікавився. Мрію стати актором, зніматися  у фільмах і виступати на живій сцені, а також мене приваблює журналістика.

Володимир і Діана перемогли на IV Міжнародному фестивалі-конкурсі мистецтв «Підкори сцену» (м. Київ)

Зараз Вова має дуже міцний графік, з 9 ранку і до 9 вечора чимось займається — грає на трубі, фортепіано, вчить англійську мову, а ще польську онлайн. — Тому не думаю, що у майбутньому мені буде дуже важко, я уже звик, — каже хлопчина. — Якщо конкурс серйозний, я трішки хвилююся. Переважно, я умію опанувати себе, вийти на сцену, виступити, «прокайфувати». А до школи я був сором'язливим хлопчиком і навіть трохи заїкався.

Володимир кайфує, коли виступає на сцені

Керівник студії додає, що коли Володимир прийшов у театральну студію, батьки помітили, що саме тут заїкання і проходить. — У студії я зовсім змінився і став розкутим, — каже Вова. — Ми розвиваємо не тільки акторське мистецтво, але й вчимося правильно висловлювати свої емоції, правильно сидіти і говорити, — сказав хлопець. — Театр буде існувати завжди. Наприклад, включив відео у Інтернет, подивився, але тебе це не вразило. А театр вражає! Якщо зникне театр — пропадуть справжні відчуття.

Хто каже, що театр застарів, просто давно там не був

Марина Воловик навчається у 7-му класі школи № 34, а театральну студію відвідує протягом чотирьох років. — Колись мама запитала — ким хочеш бути, чим займатися? Я відповіла, що «мені байдуже, лиш б на сцені», — згадує Марина.

Марина і керівник театральної студії

— Генетика все-таки «зіграла», адже моя мама музикант, грає на віолончелі у камерному оркестрі «Арката» і дуже любить театр. А сестра навчається у Київському інституті музики ім. Глієра.  Дідусь музикант і сама я граю на ударних. Як бачите, наша сім’я творча.  Тільки тато військовий, зараз він у АТО (в зоні АТО і батько Володимира Одосія, він спеціаліст з авіаційної техніки - авт.)

Першим конкурсом Марини був Всеукраїнський фестиваль гумору і сатири «Усмішка Глазового» у Очакові. І дівчина одразу виборола там 1 місце.

Марина (у центрі) та її перша перемога у конкурсі в Очакові

Марина вважає, що у театрі кожен раз проживаєш по-новому, театр буде жити завжди. — Той, хто каже, що театр застарів, просто давно не був у театрі і не переживав цих почуттів, — говорить дівчина. — Тут поринаєш у таку атмосферу, що ніби знаходишся разом з актором і у його життєвій ситуації. Хочу стати актрисою, поступати в університет ім. Карпенка-Карого, мрію грати у театрі, а згодом, можливо, і в кіно.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.