ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: Віктор Орленко сам убив сімох фашистів, а трьох узяв у полон

ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: Віктор Орленко сам убив сімох фашистів, а трьох узяв у полон
Віктора Орленка фронтовики називали Орльонком. Він був наймолодшим у штурмовому батальйоні третьої ударної армії. На фронт пішов добровольцем у 16 років. А у 18 років під Берліном здійснив справжній подвиг: нарвавшись на засідку з десяти фашистів, сімох убив, а трьох узяв у полон

Шістнадцятирічний Віктор Орленко так сильно хотів піти воювати з німцями, що у військкоматі Маріуполя (ветеран родом саме звідти) збрехав про вік, приписавши собі зайвих два роки. Мама його не відпускала, але коли сказав, що втече – змирилася.

«Як буду розповідати, не повірите»

У 1943 році, після визволення Маріуполя від фашистів, у місті діяв польовий військкомат. Два рази туди навідувався хлопець з друзями. Не взяли. Коли визволителі залишили місто, він знову звернувся уже в міський військкомат. Мама плакала, не відпускала. Але хлопець сказав: якщо не відпустить - втече.

Відео дня
> - Мама змирилася, – каже Віктор Григорович. – Так я опинився на фронті.

Про подвиг фронтовика, за який він отримав орден Слави, розповіли його колишні колеги по роботі – Григорій Рубанік та Микола Храбан. Під час розмови фронтовик навіть не згадав про той епізод. Тільки коли я запитав, за що дали орден, дістав вирізку з фронтової газети - її зберегла мати - і сказав: «Тут все написано, читайте. Бо як буду розповідати, не повірите».

Стріляв дуже вправно

«Далеко разнеслась слава о подвиге младшего сержанта Виктора Орленко, во время боя в лесу он победил десятерых фашистов, троих взял в плен», - так починається стаття «Подвиг младшего сержанта Орленко».

- У тому бою мене врятувало вміння влучно стріляти, - каже фронтовик. – Мені це вдавалося добре. Одиночним з автомата міг перебити тонку гілку або сучок на дереві.

У квітні 1945 року, коли їхня армія йшла з боями на Берлін, Віктор Орленко (він був командиром відділення) у невеликому лісі нарвався на засаду з десяти фашистів. Побачивши, що боєць один, вороги вирішили захопити його в полон. «Рус, здавайся!» – вигукували автоматники.

- Тим часом я встиг стрибнути у яму від поваленої ялини, - розповідає ветеран. – Коріння і стовбур служили своєрідним прикриттям. Ліс не був густий, і це теж допомогло мені, бо добре бачив пересування ворогів. Вони рухалися в мій бік перебіжками, ховаючись за деревами. Коли залишалося метрів 100-150, я почав стріляти одиночними. Перші два постріли виявилися влучними. На деякий час фашисти зачаїлися.

«Озлобленные фрицы открыли огонь по смельчаку из чащи леса, - розповідається далі у статті. - Орленко не отвечал, потому что их не было видно. Удачная огневая позиция предохраняла его от вражеских пуль. Полагая, очевидно, что советский воин убит, немцы начали подбираться к нему. Орленко видел, как они шли, крадучись, между деревьями. Подождал, пока немцы приблизились на 50-60 метров, дал очередь из автомата. Немцы отползли, потом опять открыли огонь и вновь начали приближаться, но уже с другой стороны».

- Коли вони пішли утретє, у мене не залишилося жодного патрона, - каже фронтовик. – Але були гранати. Довелося чекати, коли вороги підійдуть поближче. Тоді я кинув дві гранати. Після вибуху підбіг до місця, де залягли фашисти, направив на них автомат і скомандував: «Хенде хох!» На землі лежало троє уцілілих німецьких бійців. Їм нічого не залишалося, окрім як здатися. Усіх трьох я доправив до місця розташування нашого взводу. Вони йшли попереду, я - позаду, на відстані чотирьох-п’яти метрів. У той день до нас приїхав фронтовий кореспондент. Він і розповів про цей випадок у газеті. Командир надіслав газету мамі, а вона зберігала її, поки була жива. Потім уже дружина не дала загубитися пожовтілому від часу газетному аркушу.

Так само зберігся лист із фронту. Його теж написав взводний матері солдата, коли той лежав поранений. Поранення виявилося важким.

- Мене ніби хтось обухом по голові вдарив, і я знепритомнів, - згадує Віктор Орленко. – Перед тим відчув, як з мене стягають шинель. Подумав, що це німці. Але почув слово «Орльонок» і зрозумів, що з поля бою підібрали свої. Було це за кілька днів до Перемоги, на підступах до Берліна. Прапор над рейхстагом встановили бійці нашої дивізії. Про це свідчить напис на червоному полотнищі Перемоги. В той час я був у госпіталі, лікарі боролися за моє життя. Залишився без ока. Але добре, що живий.

Батька назвали японським шпигуном

Перед війною, у 1939 році, заарештували батька Віктора Орленка.

- Рідний брат батька працював на Далекому Сході, а тата назвали японським шпигуном і відправили у заслання, - каже Віктор Григорович. – У 1955 році реабілітували, навіть у партії поновили. Але до того я вважався ворогом народу. Мені навіть військове звання молодшого сержанта не присвоїли. Всі, з ким закінчив школу молодших командирів, отримали таке звання, а я залишився рядовим. До сліз було образливо.

Та й після війни клеймо «ворога народу» висіло дамокловим мечем. Через це з роботи звільнили. Віктор Орленко закінчив юридичний інститут. Почав працювати слідчим у Плисківському районі (нині це Погребищенський район). Через деякий час його викликали в обласну прокуратуру, сказали написати заяву на звільнення.

- «Ти чому приховав, що батько засуджений?» – допитувався у мене прокурор, – каже Віктор Орленко. - А я й не приховував. В автобіографії написав усе, як було. І коли йшов в інститут, і на роботу – завжди писав у документах, що батько засуджений. Підняли документи – дійсно, є такий запис, але все одно звільнили. Через Генпрокуратуру Союзу добився поновлення.

Сина назвав іменем фронтового друга

- Ще до народження першої дитини ми з дружиною домовилися, що назвемо її іменем мого фронтового друга, - каже ветеран. – Саша Торін теж був з Маріуполя. Я знав його ще до служби. Разом ішли на фронт. Разом воювали. Він загинув. От ми й вирішили: якщо народиться хлопчик, дамо йому таке ім’я, якщо дівчинка – теж назвемо цим іменем. Народився хлопчик.

Другого сина назвали на честь іншого близького друга Віктора Григоровича. Той також загинув - але не на фронті, за інших обставин. Звали його Станіславом. Таке ім’я більш звичне для Західної України.

- Трохи сумнівалися, як бути, - каже співрозмовник. – Щоб розвіяти сумніви, написали на листочках кілька імен. Скручені у трубочку папірці поклали у шапку. Дістати один із них доручили малому Сашку. Не повірите, але син дістав папірець саме з написом «Станіслав».

Хоче побувати у містах колишніх боїв

Десять років, як не стало дружини Віктора Григоровича. Від самотності рятують колишні колеги по роботі, діти, внуки. Орленко працював в органах прокуратури, як і вже згаданий Григорій Рубанік. Раніше вони удвох не пропускали футбольних матчів за участю «Ниви».

- Я ще за «Локомотив» уболівав, - каже ветеран. – Тепер команди не стало, футбол дивлюся по телевізору. Таке місто - і без команди!..

У ветерана велика бібліотека. Багато книг про історію війни. З третім, наймолодшим сином - Андрієм - батько обговорює усі важливі події. Чи не найбільше часу віддають розмовам про історію. Схоже, саме це вплинуло на вибір сином авторської програми про історичне минуле краю. Андрій Орленко веде її на Вінницькому державному телебаченні.

У двох старших синів однаковий фах – вони енергетики, навчалися у Вінницькому політехнічному інституті. Саша працював на Чорнобильській АЕС. Батько каже, що в ніч 26 квітня 1986 року, коли сталась аварія, син якраз був на зміні. Нині має роботу в Києві. А Станіслав - у Санкт-Петербурзі.

- На свята чекаю гостей, скоро приїде моя «орда», - усміхається ветеран.

Мрія фронтовика - побувати у містах, які штурмував їхній підрозділ. «Адже нас, штурмовиків, скрізь кидали першими», - каже Віктор Орленко.

Від автора: протягом усієї розмови з ветераном не полишала думка: «Звідки ця зовні спокійна, скромна людина брала у молодості стільки відваги й мужності?» Адже коли закінчилася війна, Орленку виповнилося тільки 18 років і два місяці. А він уже мав два бойових ордени – Червоного Прапора і Слави III ступеня…

З мамою зустрівся у гестапівській в’язниці

- Коли фашисти увійшли в Маріуполь, цивільне населення масово грабувало магазини, - каже Віктор Орленко. - Мені незручно про це говорити, але ми з моїм другом набрали повні мішки книг у бібліотеці. Дуже любив читати. Німці швидко припинили грабежі. За такі дії вони розстрілювали, як кажуть, без суду й слідства. Не мало значення, у кого і що саме ти вкрав. Сам факт карався жорстоко.

З перших днів окупації ми з хлопцями писали й розклеювали листівки. Знайома матері дізналася про це і припинила нашу самодіяльність. Але в тюрму гестапівці все одно мене кинули. Спочатку - маму. Вона товаришувала з сім’єю Бондаренків. А вони входили до підпільної організації. Тому тінь підозри впала й на маму. Коли маму забрали, я зі ще двома хлопцями вирішив перейти лінію фронту. Полями й лісами, оминаючи населені пункти, пройшли понад сто кілометрів. І там нас схопив поліцай. Віддав гестапо. Ми сказали, звідки йдемо. Придумали версію, що шукаємо можливість десь заробити. Нас відправили назад і привели у в’язницю. В цей час на подвір’я вивели на прогулянку жінок. Я побачив маму, кинувся до неї, але мене одразу схопили за руки і повели в камеру.

Потім відпустили, мама влаштувала мене на роботу на меблеву фабрику, був я і ковалем у кузні. 

У 1943 році фашистів вибили з Маріуполя. На фронт 16-річного Віктора проводжала знайома дівчина Віра. Після війни вона стала його дружиною.

Нагороди Віктора Орленка:

- Орден Бойового Червоного прапора:

- Орден Слави ІІІ ступеня:

- Орден Великої Вітчизняної війни 1 ступеня:

- медаль «За взяття Берліна» :

Читайте також:

ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: Андрій Рибаков взяв у полон фашистського генерала
ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: "Через дівчат стрілялися…в небі"
ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: 98-річний Іван Рижій, в альбомі дотепер зберігає фото восьмикласниці
ВІННИЦЬКІ ВЕТЕРАНИ: 91-річний вінничанин Микола Бордюжа у концтаборі бачив діжки із жиром спалених людей і тюки волосся

Коментарі (30)
  • Anonymous

    А прикольно, що свідораси пишуть коменти на кацапській мові
  • Anonymous

    Свидорасты беснуются в бессильной злобе)) Это ешё одна причина любить майские праздники))

    Anonymous reply Anonymous

    Импераст, это все что ты смог отрыгнуть?
  • Anonymous

    какой-то слишком молодой ветеран. Мне вот 25, я тоже ветераном ВоВ быть хочу. Какие нужны справки для этого?
  • Anonymous

    телефон считать добычей или списать в счёт репараций?
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:11 В Україні планують закрити майже всі сільські школи 20:17 У Козятині чоловік осквернив Меморіал полеглим воїнам 19:46 Під час спільного застілля донька побила батька сокирою 19:15 Екстремальна їзда на даху Range Rover: як поліція покарала «каскадерів» photo_camera Від читача 00:11 Учні з Вінниці здобули призове місце на Таборі підприємництва у Львові 18:27 «Патрульний мало не зашпортнувся з TruСАМ у руках». За що поліцейські покарали подружжя військових офіцерів? 18:21 До яких лікарів можна звернутися без електронного направлення? 17:58 Зібрали 66 тисяч гривень на ЗСУ. В техколеджі відбувся благодійний бал в стилі 60 – 70 років photo_camera 17:23 Родинам полеглих військових у Вінниці вручили державні нагороди, присвоєні захисникам посмертно photo_camera 16:46 ТОП 3 ідеї, як відсвяткувати день народження сучасного підлітка у Вінниці (партнерський проєкт) 16:19 Сьогодні у Вінниці завершують опалювальний сезон 15:30 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній) 15:21 З палаючої квартири на вулиці Дачній у Вінниці врятували чоловіка 15:15 Власна справа від 100 тисяч гривень: який готовий бізнес можна придбати у Вінниці photo_camera 14:24 Чемпіон підняв гирю 220 разів. В області визначили найкращих спортсменів серед аграріїв 14:14 У лабораторії виготовляли кілограм амфетаміну на місяць і збували через мережу клієнтів у Вінниці play_circle_filled photo_camera 13:20 Напівфабрикати: шкода чи користь? (партнерський проєкт) 13:16 Внаслідок масштабного обстрілу 22 березня пошкоджені всі енергоблоки на Ладижинській ТЕС 12:57 Чому «Долина» має забрати водомати з Вінниці? Отримали пояснення від мерії 12:12 Судитимуть ділків, які пропонували «посприяти» отримати посаду ректора медуніверситету
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up