Смерть на заробітках. Батько розслідує те, що правоохоронці впритул не бачать

Володимир Вознюк (68) розслідує загибель 28-річного сина на заробітках. Навіть свідчення сам узяв в очевидця та завірив їх у нотаріуса, бо правоохоронці шукати і допитувати свідків не хочуть

Андрія Вознюка сім’я чекала додому із хорошим заробітком, а зустріла – в труні. Тіло 28-річного чоловіка привіз з Калуша Івано-франківської області його батько. Він майже місяць рятував сина, коли той потрапив до реанімації після падіння з висоти. Паралельно із закупівлею необхідних медикаментів – шукав відповіді на питання, що сталося, де і чому?

Відповіді дізнався, бо провів власне розслідування. Але й досі, через рік після трагедії, правди довести у чоловіка не виходить.

– Там заплачені великі гроші, щоб приховати все, – каже 68-річний Володимир Вознюк. – Їм залишається мене убити – і кінці у воду. Ніхто ніколи не дізнається, скільки людей у них на заводі працювало, що вони виконували небезпечну роботу з порушеннями техніки безпеки, що працівників не оформляли, аби не сплачувати за них…

Яка була робота

Мова про непрацюючий калуський хімзавод, куди бригада з Вінниці поїхала розбирати металоконструкції на брухт. Крім мешканців нашої області, як розповідає Володимир Вознюк, на заводі працювало ще десяток бригад з інших регіонів. Власник цього майна – немісцевий підприємець. Бригадири – також наймані з різних кінців країні люди.

Син калинівчанина із напарниками брали з собою трудові книжки та дали «старшому», який обіцяв офіційне працевлаштування. Але бригадир, як каже батько Андрія Вознюка, наказав хлопцям приступати до роботи одразу, мовляв, оформлять паралельно.

– Я до останнього не знав, що син не був оформлений, – розповідає батько загиблого монтажника. – Він працював без будь-яких захисних засобів, навіть касок не було. Ні пояса, ні крана, нічого… 23 лютого 2017-го року син різав здорові труби на висоті десь 10-12 метрів, і його вдарила труба по голові. Упав донизу, пробив череп, переламав ребра, вирвав пальця на лівій руці… Його повантажили в «Ниву» і повезли в швидку, там не прийняли – тоді вони в лікарню, до реанімації. Не можна було з такою травмою чіпати, а вони його волочили, як мішок…

Як ховали правду

Медики не змогли врятувати Андрія. Він, за словами батька, був майже місяць у комі. Сім’ї повідомили одразу про біду по телефону, але не призналися у подробицях.

Батько виїхав на поміч сину, бо невістка няньчила немовля. Володимир Вознюк каже, що він перші дні був, як в тумані від шоку. Коли розвиднилося, то бригадир сина зник. Тоді батько почав ходили у правоохоронні органи, аби дізнатися, чи розслідують травмування його Андрія на виробництві. Дізнався приголомшливе.

– Мені сказали, що мого сина треба судити, бо він поліз красти цеглу, – розповідає батько. – Яку цеглу, як красти, якщо він працював на хімзаводі?! Я ходив по слідчих і прокурорах. Писав заяви. Пояснював, що син поїхав заробляти копійку, а не красти десяток цеглин взимку, коли ніхто не будується. Кому їх потім збути? Це не логічно зовсім! Мене почули і провадження відкрили, але й досі немає ніякого результату. Справу фабрикують.

Очевидці розказали

Офіційно задокументували падіння Андрія зовсім не на хімзаводі, а на якійсь закинутій шахті. Якщо насправді він упав із понад 10-метрової висоти, то зафіксоване правоохоронцями місце події мало лишень 4 метри.

– Одразу всім працівникам наказали покинути територію заводу і мовчати про те, що сталося, – дізнався Володимир Вознюк.

Він привіз у редакцію повну сумку паперів, серед яких є нотаріально завірені свідчення очевидця подій в Калуші – члена бригади, в якій працював Андрій. У цих свідченнях записано, що бригадир погрозами змусив двох чоловіків натоптувати місце події біля якогось закинутого будинку і підкинув туди речі Андрія на підтвердження його перебування там.

А журналіст поговорила зі ще одним очевидцем – вінничанином Андрієм Єлісєєвим, який був напарником загиблого.

– У мене на очах це сталося. Я до нього не встиг підійти, коли він упав і розбився, – говорить Андрій Єлісєєв. – Нам одразу сказали сидіти в Калуші на квартирі, й не показуватися. Самі вони в той час говорили, що Андрій не на заводі упав. У мене свідчень ніхто не брав ні одразу в Калуші, ні тут згодом. Дали по тисячі гривень, щоб ми їхали додому і мовчали… А тому, кому треба, то гроші великі «забашляли». От і не розслідується все це діло.

Грошове питання

За словами Андрія Єлісєєва, їхня бригада із трьох чоловіків заробила на демонтажі заводу 100 тисяч гривень. Йому заплатити близько 10-ти, а решту, каже, винні. Платив, як розповів чоловік, власник заводського майна, киянин.

– Він дзвонив мені, – каже батько загиблого на калуському хімзаводі калинівчанина Володимир Вознюк. – Двічі по 5 тисяч на картку кидав, і ми зустрічалися навіть. Я підвів його стовпа, де є камера, бо розумію: їм залишається мене убити – і кінці у воду. Він спитав мене: «Що ти хочеш?». Сина вернути, кажу, але не верну, бо ви допомогли… «Я ж тобі 100 тисяч передав?» Яких, коли? Він дзвонив до бригадира, розбирався. Видно, той прихопив. «Я тобі дам 60 тисяч, тільки ти мовчи». Я на це не погодився, бо дитина мого сина не буде отримувати пенсію, якщо не доведу, що він загинув на виробництві. Мені було сказано, що я нічого не доб’юся. Побачимо.

Слідство не бачить і не чує?

Журналіст кілька разів телефонувала на номери телефонів слідчої, прокурора та адвокатки з Калуша, які дав Володимир Вознюк. Ні на одному з трьох не узяли слухавки. Тож почути коментар від тих людей, які мали би допомогти потерпілому в кримінальному провадженні пенсіонеру, не вийшло.

Але в розпорядженні редакції є пакет документів з відповідями керівників правоохоронних структур Калуша та Івано-Франківська на скарги і листи калинівчанина. У всіх – класичні відписки про те, що розслідування триває, з нагадуванням можливості звернутися до суду.

– Ну, напишу я скаргу на слідчу. На чиїй стороні буде суддя? Звісно, на її, бо це ж одна братія. Тільки гроші витрачу, – говорить Володимир Вознюк.             

Натомість він пише до столиці – в МВС, СБУ, Генпрокуратуру, НАБУ. Вважає, якщо справу там триматимуть на контролі, то може бути толк.

А що стосується матеріалів провадження, то поки що нічого путнього від слідчих і процесуального керівника батько загиблого не отримав. Він просив надати йому пояснення бригадира – прислали таку копію, яку не можна прочитати. Запросив результати експертизи – виявилося, що її провели тільки через три місяці після вилучення речових доказів.

– Дивіться, прислали результати експертизи одягу, – показує Володимир Вознюк. – Тут описані зовсім інші речі! «Черевики та пара робочий рукавиць». А ось протокол опису речей, які у мене вилучали, й тут ні черевиків, ні рукавиць немає…

Фактично пенсіонер сам провів розслідування. Узяв свідчення в очевидця у нотаріуса. Зібрав номери телефонів інших свідків для встановлення їх місця знаходження (так з’ясується справжнє місце події). Знайшов у лікарні речі сина і передав їх слідству з вимогою дослідити на наявність заводського пилу, іржі, інших доказів. У решті – свідків не допитали, телефони не прослідкувати, речі умисно поплутали.

– Їздити туди не маю змоги, через це переписуюся з ними, а коли телефоную, то вже трубки не беруть, – говорить Володимир Вознюк. – Пишу, щоб прислали, що зроблено, – присилають все моє. Я зібрав стільки доказів, а вони, ніби дурники, нічого не бачать. Тягнуть час навмисно, щоб опустив руки. А я не можу. Я сина з трьох років сам виховував… Доб’юся правди.

Читайте також:

Одне питання. Якщо потрібна допомога юриста, то де знайти безплатного?

Рідна людина не прийшла додому? Щоб подати в розшук, не треба чекати три доби
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.