Земля у спадщину. Як вінничанин відсудив батьківський пай у голови сільради

Олександр Гук (26) судиться з родичкою на посаді: «Є серія підписів, які не сходяться зі справжнім «автографом» мого батька. Хто все підписував – розбереться поліція»

Кримінальною відповідальністю для посадових осіб двох сільрад у Липовецькому районі може обернутися судова розв’язка цивільного конфлікту, який днями вирішив апеляційний суд Вінницької області. Тут прийняли рішення на користь вінничанина Олександра Гука, який, оформляючи спадщину батька, дізнався про заповіт з підробленим підписом.

Через півроку після смерті батька Олександр Гук хотів вступити у спадщину. Прийшов до нотаріуса подати заяву, але з’ясувалося — його спадщина вже оформлена. В реєстрі знайшовся заповіт батька, яким той передав усе своє майно двоюрідній сестрі.

– Сестра – голова сільської ради у тому селі, де батько проживав, – розповів Олександр. – У себе у Війтівцях вона не мала права оформити заповіт, тому поїхали в сусіднє село і там завірила. Нібито завірила…

Чужий автограф

Олександр вживає слово «нібито», бо впевнений, що його батько не підписував документ. Під час судового розбирання в першій інстанції (слухав цивільний позов до про визнання заповіту не дійсним суд у Липовіці — авт.) провели почеркознавчу експертизу. До висновку експертів Олександр припускав, а тепер стверджує: підпис на заповіті не батьківський.

– Була повторна експертиза за їхнім клопотанням, і вона теж показала, що підпис зроблений іншою людиною, – каже Олександр Гук. – Ми зібрали 20 зразків підписів за різні роки. Підпис на заповіті не співпадає з жодним. Ми також надавали суду довідку про те, що батько не відлучався з лікарні, коли оформлявся заповіт. А в результаті – я програв справу.
 

Суд у Липовці прийняв рішення на користь сільської голови Марії Погребняк. За словами Олександра Гука, йому по телефону родичка сказала, що «в Липовці заплатили і тут вирішать питання».

Щоб дізнатися, як вирішиться земельна справа про спадщину вінничанина у Вінниці, журналіст пішла на судове засідання. Там дізналася, що Олександр інвалід дитинства, тому на чверть заповітної землі має розраховувати і без заповіту. Спір між ним і головою сільради був за решту земельного паю — 3/4 від без малого чотирьох гектарів землі на території Війтівської сільради.

Версію відповідачки теж знаємо з почутого на суді. Вона ось яка — Марія Погребняк доглядала за братом-інвалідом, коли він переїхав жити в село з Вінниці, а як він захотів скласти на неї заповіт, не відмовила в останній волі – забрала хворого з лікарні і завезла разом з чоловіком в сусідні сільраду складати заповіт.

Сльози за землю

Голова сільради плакала перед колегією суддів, розказуючи про ті події. Її запитали, чому не попросили головного лікаря завірити заповіт хворого – не змогла відповісти. І щойно колегія винесла рішення на користь позивача, Марія Погребняк змінила плаксивий настрій не неприступність.

– Приїдьте до нас в село. Спитайте людей у селі. Я хочу, щоб ви почули думку людей, – повторювала вона одне і теж на всі питання журналіста.

– Судилися не з людьми, а з Вами, – попросила пояснити журналістка, як так сталося, що вона доглядала з батьком Олександра, і як довго це було?

– Вигнали його. Деталей не пам’ятаю. Я хочу, щоб ви почули, що скажуть люди, – вторить Марія Погребняк.

На питання, чи дійсно вона телефонувала сину брата, щоб попередили, що він не доб’ється рішення на свою користь, звучить ось така відповідь:

– Це він мені сказав, що «ти просто не знаєш, з ким ти зайшла» і «ти не знаєш, де я працюю і ким».

– А де він працює? – допитуємось.

– Я не знаю, – каже голова сільради.

Кажємо їй, що Олександр – працівник СТО. І вона починає клястися, що з її боку погроз чи попереджень не було.

– Мені землі не треба, – каже сільська голова. – В мене є пай. Але таке було його волевиявлення. Хай він розведений був з жінкою, але ж діти чого з батьком зв’язку не підтримували? Чого не питали, чия це земля взагалі? Це земля бабусі, яку я поховала. Вам все село скаже, що його за цей пай і вигнали…  

На такій незрозумілій логіці Марія Погребняк іде геть, тікаючи від фотоапарату. Перед тим вона сказала, що буде думати, чи оскаржувати рішення апеляційного суду.
 

Заява про злочин

А вінничан, що виграв апеляційний суд, розповідає, що насправді спонукало його батька поїхати з Вінниці і як жив в селі, доки не ампутували ногу:

– Він поїхав від нас, коли закінчилися нерви. Пив сильно, бився. Вона його приписала до себе, а насправді він жив у тітки. Доки був здоровий, допомагав обробляти город. Потім стало з ногами погано, потрапив до лікарні. Я був на операції, шукав кров, оплачував все необхідне. Без нашої згоди вона його потім оформила в Тиврів, в геріатричний будинок. Написала в заяві від своєї руки «перебування дітей невідоме». От ті підписи, які не сходяться зі справжніми – всі періоду будинку геріатричного профілю. А оці скандали і сльози – це звичне діло. Я все це вже бачив.

Суд в сльози не повірив, а дивився на факти. Якщо в суді першій інстанції проігнорували експертизи, то в апеляції врахували усі докази.  

– Таке рішення мало би бути прийняте ще в першій інстанції, враховуючи обставини справи, – каже адвокат Віталій Шиманський. – Мабуть, там місцеві зв’язки спрацювали, і рішення прийняли таке, як було потрібно. Не дарма ж на дебатах представник відповідачки сказав, що можливо, через задоволення апеляції постраждає секретар. Звичайно постраждає. Якщо особа не підписувала, а вона посвідчила, то це вже службовий злочин.

Заяву Олександра Гука про сфальсифікований заповіт, подану в прокуратуру, передали в поліцію. Він розраховує на розслідування історії з «лівими» підписами у рамках кримінального провадження. Фігурантом цієї справи має стати секретар Попівської сільради, яка звірила скасований судом заповіт. Її в апеляції не було. Не з’явилась без поважної причини. Принаймні, суду про таку не повідомила.

Є всі можливості для махінацій з ділянками

Олександр Білошкурський, експерт з права:

– В державі сьогодні земельні питання неврегульовані. Людей ставлять в такі умови, щоб не цінили землю, нехтували нею, не цікавилися. Законодавство  заплутане, норми виписані не прозоро, складається враження, що це навмисно, щоб крутити різні махінації з ділянками. Зараз досить двох-трьох змін прав власності в електронному реєстрі, щоб людину затягнути в довгий і нелегкий судовий процес. Витрати на нього можуть бути більшими, ніж рента за ту земельну ділянку. На це махінатори і розраховують. І багато селян здаються, деякі і реально бояться земельної мафії. Не буде судитися бабця чи інша проста людина-спадкоємець.

Держава не забезпечила належного захисту і гарантій права власності на землю, тому і виникають рейдерські скандали по всій країни. На державному ж рівні відбуваються більш крупні «деребани», серйозні махінації для отримання більшого «земельного банку».

Непоодинокі випадки, що спадкоємці не пишуть заяв на прийняття спадщини, відмовляються від неї або взагалі не знають, що у їхніх померлих родичів є таке майно. В такому випадку земля через суд переходить у власність територіальної громади. Надалі громада (депутати, голова сільради, мер) розпоряджається нею.

Для контролю і забезпечення прав власності людині залишається тільки якнайчастіше відвідувати електронні реєстри, перевіряти реєстрацію своїх прав, наявність заборон та обтяжень. А спадкоємцям раджу вчасно (до 6 місяців після смерті спадкодавця) звертатися із заявою про прийняття спадщини до будь-якого нотаріуса (органу місцевого самоврядування) на території країни. Вчасно подана заява на спадщину в подальшому полегшить захист прав і усуне подальші негативні наслідки.   

Читайте також:

Кримінальна справа Давида Григоряна стала рекордною за самовідводами суддів
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.