Леа Вінницька: «Люди помилково сприймають самовираження за відхилення»

– Я люблю Вінницю. Це моє місто, і мені тут комфортно. Але за поглядами і судженнями – це маленьке село. Я не відчуваю тут свободи. І, якщо ти, не приведи Господь, лиса, з рожевим, синім або червоним волоссям, то косих поглядів не уникнути.

Її звуть Оленою, але більшість знає дівчину за псевдонімом Леа Вінницька. Їй 31 рік, вона народилася і живе у Вінниці. Школу закінчила з відзнакою. Має червоний диплом педагогічного вишу. Знає кілька мов. У шлюбі десять років. Розуміється на веб-дизайні. Має портфоліо із сотень високоякісних світлин. На життя заробляє блогінгом в Інстаграмі.

(Не)Схожі – проект про людей, яких суспільство помилково таврує неформалами, фріками, недолугими, невігласами, кволими або людьми з відхиленнями. Проект про тих, хто через стереотипність мислення оточуючих постійно стикається із косими поглядами та «тиканням пальців» у свій бік. Про тих, хто доводить, що вирізнятися за зовнішніми ознаками ще не означає бути гіршим(ою) за інших.

– Мене не хвилює той факт, що на мене постійно витріщаються перехожі. Мені просто не до них. Я йду по своїх справах і витрачати час на те, щоб оцінювати зовнішність незнайомої людини, не буду. А вони це роблять, напевно, від нудьги.

Для Леї є незрозумілим той факт, що у світі з безліччю можливостей можна нудьгувати. Дівчина впевнена, що навіть у звичайній кімнаті з доступом до інтернету можна не тільки чогось навчитися, а й взагалі стати успішною людиною. А тих, хто полюбляє витріщатися і тикати пальцями, називає нудьгуючими громадянами.

– Напевно, у них занадто багато вільного часу, якщо вони встигають розмірковувати над тим, а навіщо ж тій дівчині кольорове волосся чи тому хлопцю пірсинг, і взагалі, що скажуть діти про татуювання, якими вкриті тіла їхніх батьків? У Вінниці багато нудьгуючих. Але хто їм винен?

На крилах свободи

У шкільні роки дівчина віддавала перевагу читанню книг, аніж спілкуванню з однолітками. Говорячи про той час, Леа характеризує себе інтровертом, якому було цікавіше наодинці, аніж з іншими.

– Не в образу нікому сказано, але в інституті я зрозуміла, що є люди розумніші за моїх однокласників. Вони були ближчими за духом. Тому тільки там у мене з’явилися перші справжні подруги, – згадує Олена. – Після випуску я пішла працювати вчителькою в школу. Мені було цікаво спробувати досвід роботи в колективі.

Та вже з перших тижнів дівчина зрозуміла, що ця робота не для неї. Знаннями ділитися було приємно, але грошей, які за це платили, не вистачало. Тому, з допомогою батьків, купила ноутбук і зайнялася фрілансом, перекладаючи тексти з англійської на українську та російську мови.

– Я перекладала на перервах між уроками. Це помітили інші викладачі і почали називати мене крутою. Причому робили це за спиною. Уявіть, вони ненавиділи мене просто за те, що я трішки від них відрізнялася. При тому, що в той час моя зовнішність була звичайнісінькою.

За чотири місяці дівчина зробила висновок, що переклади їй приносять більше грошей, аніж шкільна платня, тому написала «за власним бажанням» і присвятила себе фрілансу.

– Після звільнення життя пішло в інше русло. Я повикидала і пороздавала всі дрес-кодні речі. Накупила міні-спідниць, яскравих та облягаючих речей, і кілька років мене несло на крилах цієї свободи. Просто я зрозуміла, що нікому нічого не маю доводити. Буду одягатися так, як хочу, і мені однаково, як це буде виглядати в очах оточуючих.

Дівчина розповідає, що в її голові постійно змінювалася картина світу. Одного дня вона зрозуміла, що буде займатися веб-дизайном. А наступного – що на її тілі мають з’явитися татуювання, яких на сьогодні вже одинадцять.

– Одвічне питання: а що вони означають? Люди, а чого вони мають щось означати? Чому ніхто не може уявити, що я просто зайшла в інтернет, побачила гарну картинку і перенесла її на своє тіло. Ще часто запитують: а чи не набриднуть вони в майбутньому? А от вам родимки не набридають? Вони ж частина вашого тіла, а тату – частина мого тіла. Це наче одяг, що я сама для себе обрала.

Блогерку дратує, коли говорять про старість з татуюванням. Дівчина вважає це дивним порівнянням. За цією логікою виходить, що у тих, хто не має тату, в старості тіло буде пружнім і квітучим, а всі носії татуювань стануть в’ялими овочами.

Кольорове волосся як частина весняних фарб

– Минулої весни я вперше, вдруге і втретє заплітала дреди. Причому всі були різних кольорів. А потім зрозуміла, що вони щось надто низько висять над вухами. Переглянувши чимало картинок, дізналася, що вся справа у скронях. Вже влітку я позбулася дредів і поголила скроні. Відчуття, коли все життя твоя шкіра не дихає, а в один прекрасний момент це змінюється, було незабутнім. От, думаю, мужикам добре, можуть взагалі лисими бути, чого волохатими ходити? Потім навіть виникало бажання повністю свій череп поголити, але, що ж тоді я буду фарбувати?

Як змінити колір волосся, Леа вирішує інтуїтивно. Спочатку був червоний, але він вимивався і ставав рудим. Такий колір їй не подобався і вона перефарбувалася в рожевий. Гарно, але не відповідало її внутрішньому світу. Так дівчина стала синьою. Говорить, що синій – то стан її душі. Але настала весна – пора, коли цвіте бузок і півонії, тому перетворилася на фіолетову. Вважає, що цей колір гармонійно поєднується з тим, що зараз за вікном, а їй до вподоби бути частиною весняних фарб.

Ще одна особливість полягає в тому, що твої сторінки у соцмережах наповнені відвертими фотографіями. Таким чином ти самовиражаєшся чи протестуєш проти системи?

– Я думаю, тут все разом. Тривалий час я ходила до психологів, де намагалася розібратися з проблемами. І один із них запитав, чи не є така моя поведінка протестом проти батьків? Я відповіла, що навіть, якщо це і так, то мене це тільки радує. Дійсно тішусь, що все саме так. Можливо, при ідеальному дитинстві, я би досі ходила такою, якою була колись і мені б жилося. А так мені не живеться і це приносить задоволення.  

Леа говорить, що публікує відверті фото, щоб привернути увагу і розібратися в людях. На думку блогерки, це допомагає відсіяти зайвих, адже одразу видно адекватів, неадекватів, вузьколобих, збоченців і тих, у кого стереотипне мислення.

– Без якоїсь провокації неможливо промацати людину. А мені важливо зрозуміти, як реагують люди на ті чи інші теми. От написала я пост про лезбійок, підкріпила його відвертим фото, і мені тут же пишуть, що я належу до ЛГБТ-спільноти. А я не проти того, коли дівчина любить дівчину, а хлопець любить хлопця. Я не хочу, щоб людей засуджували за їхній вибір. Тому постає питання: а як я можу нормально вести справи з людиною, яка вибухає при згадці про геїв чи лезбійок? Вони не розуміють в цьому абсолютно нічого, але чомусь засуджують за це інших. Це диванні критики і їх треба відсіювати.

Напевно, ця ж категорія критиків постійно цікавиться, як ставляться до відвертих фото твої батьки?

– Це взагалі моє улюблене питання. І на нього в мене давно є відповідь: батько спеціально зареєструвався в Інстаграмі, щоб читати мої пости і дивитися фотографії. Вони сідають з мамою ввечері і переглядають мій профіль. Те, що їм подобається, вони лайкають.

Леа пишається адекватністю своїх батьків. Хоча зізнається, що колись вважала їх людьми застарілих поглядів. Говорить, що вони вже нічому не дивуються і для неї дивовижно, що люди, яким «перевалило» за шістдесят, мислять адекватніше за її ровесників.

Тоді ще одне питання, яке, напевно, всіх також постійно турбує: як ти наважуєшся роздягатися перед фотографами протилежної статі?  

– А я ставлю зустрічне питання: ви ходите до лікарів? Ходимо. Роздягаєтесь перед ними? Роздягаємось. Так от для мене це одне й те саме. Тільки там лікування, а там творчість. Більше різниці немає ніякої.

Але ж були й ті, хто тупо витріщався на твоє оголене тіло?

– Були ситуації, коли я не встигала роздягнутися, а він вже дивився на мене хижим поглядом. Тоді просто йшла звідти. Та я вже давно розрізняю, коли людині важлива творчість, а коли вона просто хоче «роздягти бабу в кадрі». На щастя, перших людей багато. Тобто, якщо мені знадобиться переодягнутися в іншу білизну, він відвернеться і не стане витріщатися.

На думку вінничанки, проблема багатьох полягає в тому, що люди ототожнюють себе зі своїм тілом. Тобто «Я» – це тіло. Випала волосинка – це вже не «Я». Зробила татуювання – це також вже не «Я». Леа стверджує, що людина має бути особистістю, яка може реалізувати себе в будь-якій оболонці. Тільки усвідомлюючи це, можна перестати боятися і затискатися.

– Мені казали, що коли я роздяглася перед камерою, в мені не залишається ніякої таємниці. Тобто ці люди вважають, що моя таємниця – це суто цицьки і пружні сідниці. А як же розум і людські якості? І взагалі, якщо в мені не залишилося таємниці, то чого вони повертаються на мою сторінку і дивляться далі ці фото? Напевно, моя таємниця все-таки в чомусь іншому. Але у невеличких містах, на кшталт Вінниці, такі судження будуть існувати ще довго.

У чужих очах – неформал

– Я розумію, що мою сторінку помітили завдяки відвертим фото, але останнім часом я все частіше викладаю світлини в одязі. Хочеться показати аудиторії, що людину характеризують не наявність чи відсутність одягу, пірсингу, татуювань чи незвичного кольору волосся. Ділюся корисними порадами, піднімаю гострі теми і спостерігаю, наскільки наше суспільство готове до змін. Поки що все дуже складно. Адже, на думку багатьох людей, дівчина з поголеними скронями не може бути жіночною. Та це ж не правда! І лиса дівчина може бути «няшною», а за тендітною білявкою може ховатися брутальна «женщіна».

На думку блогерки, заборони породжують нездорове бажання. Тому Леа дотримується тих поглядів, що не варто обмежувати себе в речах, завдяки яким ви комфортно себе почуваєте.

Виходячи з власного досвіду, вінничанка робить висновок, що більшість людей осуджує тихо. І навіть, якби у них була можливість сказати все прямо в очі, то більшість промовчала би. Щоб не було упередженого ставлення, Леа радить більше говорити на гострі теми. Таким чином демонструючи, що дівчина із зеленим волоссям така сама, як і всі інші, окрім, власне, кольору волосся.
 

Читайте також:

•  Юлія Спінул: «Складається враження, що люди вважають мене придуркуватою» 

– Люди помилково сприймають самовираження за відхилення. А відхилення можуть бути тільки на тлі того, що десь на рівні підсвідомості це заборонено. З погляду багатьох людей, я – неформал. Але я не вважаю себе такою. Я не вписуюся в безліч рамок просто тому, що для мене вони не є важливими. Я нікого не ображаю, не б’ю, не вбиваю і не засуджую. Я просто живу своїм життям. То що тоді зі мною не так? Чим я відрізняюся від вас?

Фото зі сторінки Леї Вінницької

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.