Юлія Спінул: «Складається враження, що люди вважають мене придуркуватою»

– Не буду скаржитися, що за спиною з мене кепкують. Або, коли мене бачать, то крутять пальцем біля скроні. Іноді взагалі складається враження, що люди вважають мене хворою чи придуркуватою. В їхніх очах я наче: «а вона що, сама «особєнна» чи сама крута?» І все це через незвичний для них колір волосся.

Її звуть Юлія Спінул, їй 26 років. Народилася і живе у Вінниці. Заміжня, має двох доньок: п’ятирічну Аню і трирічну Марійку. Займається клаптиковим шиттям і квілтингом, захоплюється велосипедами. Працює SMMницею в одному з вінницьких креативних просторів.

(Не)Схожі – проект про людей, яких суспільство помилково таврує неформалами, фріками, недолугими, невігласами, кволими або людьми з відхиленнями. Проект про тих, хто через стереотипність мислення оточуючих постійно стикається із косими поглядами та «тиканням пальців» у свій бік. Про тих, хто доводить, що вирізнятися за зовнішніми ознаками ще не означає бути гіршим(ою) за інших.

Дівчина вважає, що щасливого життя не побудуєш, якщо звітувати перед кимось за кожен свій крок та дію. Юля говорить, що на своєму прикладі доводить, що після змін у зовнішності людина залишається собою.

– Ми кожного дня робимо багато речей, які, маючи бажання, можна розкритикувати. Але не потрібно на цьому концентруватися. Ми ж не заради того живемо, щоб хтось постійно нам вказував, як ми маємо, а як не маємо виглядати. Має бути взаємоповага. Тобто не потрібно нав’язувати власні погляди іншим, якщо вони їм непотрібні.

Зручніше бути простою людиною

Усе свідоме життя дівчина вважала себе трохи не такою, як усі. Щоправда, ззовні це не проявлялося. У неї, як і у багатьох ровесниць, було довге темно-каштанове волосся і завжди легкий мейкап. Увагу до себе вона привертати не прагнула.

– У мене була звичайна зовнішність, але сказати, що я завжди відчувала себе звичайною, не можу. На підсвідомому рівні я хотіла виглядати інакше, стати яскравішою. Але наважитися на це не могла, оскільки побоювалася реакції знайомих. В якийсь момент я підстриглася і змінила колір волосся. Мені стало добре. Я перестала хвилюватися про думку оточуючих.

Після змін у зовнішності змінилася і реакція людей на появу Юлі. Одних це приваблює, інших відштовхує, а декому це здається чимось незвичним.

За словами дівчини, є багато людей, які хочуть пофарбувати волосся, набити татуювання чи зробити пірсинг, але, через несприйняття соціумом, вони не наважуються на цей крок. Тим, хто вже готовий «виділитися» (не для епатажу або скандалу, а просто звільнити свою внутрішню унікальність назовні), Юля радить очікувати різного: від несприйняття та нерозуміння оточуючими, до перевороту у власній свідомості та болісного процесу переосмислення реального становища речей.

– Погодьтеся, що набагато зручніше, спокійніше і безпечніше жити з упевненістю, що оточуючі будуть сприймати вас за свого. Але ми не маємо жити чужими очікуваннями. Ми ті, хто ми є і виконати нашу роль краще за нас, ніхто не зможе. Світ жорстокий, і повірте, навіть якщо у вас найпростіша зовнішність, знайдуться ті, кому не сподобається звук вашого дихання.

Вінничанка вважає, що людською унікальністю є не тільки наявність татуювання чи іншого кольору волосся. Унікальність – це робити те, до чого тягне. І робити так, як вам зручно. Від цього, каже дівчина, з’являється внутрішня сила і стрижень, на якому будується ваша впевненість.

– Одні прокидаються з розумінням того, що їм терміново треба змінити місце роботи. Інші хочуть навчитися грати на музичному інструменті. А я одного разу зрозуміла, що мені набридло кожного дня ходити по хаті і збирати пасма волосся, що нападало. Зараз у мене немає цієї проблеми. Мене ніщо не дратує. Усі щасливі.

У перехожих легкий шок

Найбільше дивує дівчину реакція оточуючих у ситуаціях, коли вони дізнаються про заміжжя, її вік та двох дітей. Говорить, що майже завжди у людей легкий шок. Припускає, що це через зовнішній вигляд. Адже, за стереотипною моделлю світобудови, жінка з кольоровим волоссям і «татухами» навряд чи буде путньою матір’ю і дружиною. У розумінні деяких людей, такі, як Юля, є анархістками та маргіналками.  

– Подобається вираз: «Краще мати одну блискучу грань, ніж бути всебічно тьмяним». І наскільки та грань (чи грані) буде блискучою, вирішувати не якійсь комісії, друзям, родичам, шефу на роботі або випадковим перехожим, а саме вам. Обожнюєте садити город – це ваша блискуча грань. Гарно співаєте – це ваша блискуча грань. Те саме і з усім іншим. Просто робіть те, від чого ви щасливі. Мене такою робить яскравий колір волосся, і це моя блискуча грань.

Дівчина не може збагнути, чому люди до цих пір дивуються змінам у чужій зовнішності. Адже всі ми кожного дня, щось робимо із тим, яким буде наше обличчя, волосся чи імідж. Наприклад, деякі люди фарбуються до невпізнанності, хтось носить бороду і вуса, дехто взуває неформатні кросівки. Але помічати при цьому воліють не власні метаморфози, а чужі.  

– Я не пропагую свою зовнішність і спосіб життя. Він звичайний. Але в очах «маси» виглядає іншим, неприйнятним. Думаю, це через якісь умовні правила і стандарти того як має виглядати «нормальна» людина. Ми звикли, що спідниця має бути нижче колін, а сорочка білого кольору і живемо з цим, забуваючи про власну унікальність і право на самовираження.

Це, типу, роби зі своєю зовнішністю все, тільки щоб це не приносило шкоди оточуючим?

– Саме так. Адже тіло – це невід’ємна власність людини і вона має право робити з ним все що завгодно. При цьому вона не буде ні перед ким за це звітувати чи виправдовуватися. Я не проти, якщо, до прикладу, у поліцейського будуть татуювання, але при цьому він ловитиме злочинців. Не проти, якщо лікар прийматиме пацієнтів у шапочці із зображенням Сімпсонів, але при цьому буде нормально лікувати. Не проти, якщо на рецепції в готелі мене зустрічатиме людина з червоним волоссям, але при цьому вона буде ввічливо себе поводити.

Були випадки, коли незнайомці кепкували через твій зовнішній вигляд?

– Якось проходила повз компанію молодих людей, які різко замовчали, а потім зареготали наче коні. Для мене було дивно, що, здавалося б, прогресивна молодь може так себе поводити. Тобто, вони готові сприймати свої глузування за норму, а мій зовнішній вигляд – ні. Велике прозріння у мене трапилось, коли я почула від них: «О, дивіться, зелена пішла!».

Як думаєш, чому так відбувається?

– Світ рухається вперед і багато речей стають для нас звичними. Але для більшості зовнішній вигляд залишається чимось інопланетним. Напевно, завжди буде існувати так звана «сіра маса», яка не буде сприймати тих, хто від них відрізняється.  

Для мене є загадкою, чому хтось вважає, що має право ображати, критикувати чи спричиняти якесь насилля по відношенню до інших? Люди відокремлюють мене від себе. Хоча у мене така ж сама голова, дві руки і дві ноги. Я дихаю тим самим повітрям. І сонце за моїми вікнами сходить таке саме.
 

Читайте також: Леа Вінницька: «Люди помилково сприймають самовираження за відхилення» 

Яким ти уявляєш ідеальне суспільство?

– З нашої планети ніколи не зникне жорстокість та насильство. Люди ніколи не будуть абсолютно щасливими. «Мир во всем мире» – завжди буде нездійсненною мрією. Але якщо наше суспільство почне думати і бачити трохи далі свого носа – це вже буде великою перемогою. Якщо одні не перестануть забороняти бути щасливими іншим – це також буде успіхом.

У математичному розумінні ідеального суспільства не буде ніколи. Але прагнення постійно розвиватися і розширювати горизонти свого світогляду – може стати важелем для того, щоб світ став кращим.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.