Сімейні скандали. Є у Вінниці і чоловіки-тирани, і жінки-маніпуляторки

На заході фраза „нам треба поговорити” веде подружжя в кабінет психолога, а в нас завершується сваркою чи навіть бійкою. Сімей, де хтось до когось руки простягав, поставили на облік аж 585. Цілий рік дільничні будуть до них навідуватися, щоб перевірити, чи не перетворилася знов їхня квартира на поле битви.

- З початку року до вінницького міського відділу міліції надійшло 208 заяв та звернень громадян про вчинення фактів насильства в сім’ях. В основному заявляли жінки, хоча мають місце непоодинокі випадки, коли звертаються чоловіки, - говорить Яна Шкляр з сектору зв’язків з громадськістю міської міліції.

Вона й назвала кількість сімей, які зараз стоять на обліку за випадки насильства. Цифра постійно міняється, бо одних кривдників додають у „список”, інших прибирають, якщо за рік вони знов не наробили дурниць. Але скільки б кривдників не вносили у офіційні бази, насправді, ситуація гірша, ніж каже статистика. Далеко не кожна родина захоче втручати у свої особисті стосунки міліцію.

- Чоловік піднімав на мене руку, але я нікому про це розказувала. Що б це змінило? Вдарив раз, вдарить і друге, - говорить вінничанка Марина. - Нас з дитинства вчать, що жінка має терпіти. Але мені терпець швидко урвався, і я подала на розлучення. Не хотіла більше жити з чоловіком, який замість “вибач, погарячкував” казав “сама винна”.     

В яких випадках все-таки дзвонять на „102” потерпілі від сімейного насилля чи сусіди, які почули бійку, розповів старший дільничний міської міліції Микола Радчук. І він каже, що міліція фіксує факти не тільки фізичного насильства, як прийнято вважати, а й психологічного та економічного. Тільки сексуального в вінницьких подружніх парах не було. Принаймні, через таке ніхто не звертався в міліцію.

- За статистикою, з десяти сімейних кривдників дев’ять чоловіків і одна жінка, - каже Микола Радчук. - Ідеальних сімей не буває. І життєві ситуації трапляються різні. Двох однакових нема. Часто люди бояться винести на загал свої сімейні проблеми. Бояться, щоб суспільство не осудило. Але потрібно звертатися за допомогою обов’язково, бо в подальшому це може призвести до негативних наслідків.  

Він згадав, як минулого року в селі Пирогове чоловік застрелив дружину і пасинка, а потім застрелився й сам. Потім було службове розслідування, чому, мовляв, дільничний не догледів. Але ця сім’я на обліку не стояла, бо раніше приводів не було. Ще одна історія – замостянська. Батько зачинився з дітьми в кімнаті, погрожував жінці з ними розправитися і до міліції виходив з сокирою...

Ці випадки, зрозуміло, виключення. А на прохання описати класичну сімейну сварку зі дзвінком на „102” Микола Радчук розказав ось що:

- Сімейна пара живе багато років, має дорослих дітей, але інколи чоловік приходить у п’яному стані і починає дружина робити зауваження: „Чого це ти, милий, постійно вживаєш алкогольні напої?”. Це може викликати агресію, і так виникає сімейний конфлікт. Бувало, що чоловік приходить з роботи, а жінка сидить на кухні, випиває з якимось невідомими йому подругами, а 5-річна дитина в кімнаті сидить налякана, бо „мама сказала не виходити”. Він дружині зробив зауваження, а вона довго не думала – викликала до нього міліцію.

Виходить, інколи жінки маніпулюють чоловіком за допомогою міліції. Теж реальний приклад: жінка вдвічі більша за чоловіка, а викликає наряд і голосить, що він її побив, хоч сама ціла цілісінька. Цю сім’ю дільничні добре знають, бо приїздили на виклик не раз і ніколи синців не дружині не бачили.

Чому, скажете, у всіх прикладах жінка виглядає неприглядно? Добре, ось інший приклад. І не фізичного насильства, а психологічного, де кривдником був чоловік.

- Дружина не мала права ні на що, - розказує Микола Радчук. - Чоловік повністю підкорив її свободу. Вибирав коло друзів, у що їй одягатися, читав переписку, звіряв чеки, вирішував, що їсти і чим займатися, контролював кожний крок. Він був тираном в сім’ї. Коли дружина запізнювалася з роботи на 10-20 хвилин, влаштовував допит. Їм по років 30-35. Звичайна родина. Чоловік – був центром. Може, дружині спочатку подобалося відчувати себе, як за кам’яною стіною. Та потім це переросло в тиранію. Вона повинна була повністю підкорятися. Жінка боялася за себе і за дитину. В кінці кінців вона подала на розлучення.

Скільки може бути у Вінниці „буйних” сімей?
У Вінниці 370 тисяч мешканців. Грубо розбиваємо на чотири, бо в сім’ї є мама, тато і, найчастіше, двоє дітей. Виходить, що в місті приблизно 90 тисяч сімей. Ділимо це число на кількість тих, які на обліку через побої. Калькулятор показав цифру трохи більшу за 150. Тобто кожна 150-та вінницька подружня пара так з’ясовує між собою стосунки з кулаками, що хтось дзвонить на „102”. За порадою правозахисників множимо на десять – виходить, кожна п’ятнадцята родина буйна?

Психологи кажуть, що десь так воно і є. Редакція вирішила перевірити опитуванням вінничан, чи настільки бійки між коханими або в подружніх парах для Вінниці буденна справа.

На сайті „20 хвилин” спитали окремо в жінок і в чоловіків „Чи піднімала руку на вас „друга половинка”? Чверть чоловіків зізналися, що на них кохані піднімали руку. А з жінок - жодна не натиснула кнопку „так”, зате майже 13 відсотків вибрали варіант „Дала здачі”.

„Б’є, значить любить - примітивна пародія на почуття”
В’ячеслав Чумаченко (46), психолог-психотерапевт
- Сім’я - досить складна структура, в якій кожний займає свою нішу і несе ту поведінку, якої чекає від нього партнер. Вирішення проблем через кулачні бої може бути наслідком батьківського прикладу. Тато б’є маму, рідше – навпаки. Головний аргумент вирішення сімейних спорів – хто сильніший, той і правий. Друга причина: алкоголізм, наркоманія одного з батьків чи обох руйнують людяні стосунки, позбавляють можливості контролювати свою поведінку і аргументовано вести діалог. Знаходиться місце принципу „б’є – значить любить”. Синці, побої, образи в таких сім’ях – це норма поведінки, збочений варіант стосунків, який є примітивною пародією на якісь почуття. Третє: якщо жінка в дитинстві піддалася фізичному або сексуальному насиллю, її поведінка буде, швидше за все, провокувати партнера на насилля. Тільки в бійках, скандалах такі партнери відчувають себе комфортно, в звичній обстановці не знають, як себе поводити. І четверте: конфлікт, який переходить у побої, для деяких необхідний. Без нього в них не можливий статевий акт. Викид адреналіну, негативні емоції, бурний секс, бурне примирення, затишшя на якийсь час, потім знову те ж саме... Це нібито бадьорить і освіжає стосунки, які стали в’ялими і нудними. Сім’ю, де двоє б’ють один одного, треба розглядати з позиції – чому вони це роблять, яка в кого вигода, подобається усім чи ні. А вигода жінки може бути проста: шубка або тиха поведінка чоловіка.

„Жінки втікають на закордонні заробітки”
Наталя Сергієнко (40), президент ГО „Прогресивні жінки”
- Далеко не кожна жінка, яка зазнає насильства, звертається до правоохоронців. І в лікарні дуже незначна кількість пацієнток зі слідами побиття визнають, що їх травми є наслідком насильства. Пояснюють ушкодження, як побутові травми. Багато жінок втікають від насильства в сім’ях на заробітки за кордон. Однак багато хто мовчить, не говорячи про це навіть близьким родичам чи подругам.
Деякі жінки звертаються на нашу гарячу лінію (тел. 60-20-20) чи у соціальні служби, однак відразу говорять, що до міліції не підуть, бо бояться розголосу, бояться, що буде ще гірше, мають негативний досвід попередніх звернень. І часто жінка живе роками, навіть десятиліттями, з насильником, перш ніж наважиться про це заговорити чи чинити опір. Причин може бути маса: житлові, матеріальні, психологічні, відчуття безвиході, страху за своє життя та життя дітей, тиск оточення та соціального середовища... Жаль, що у Вінниці немає притулку для жінок, за браком коштів не працювали корекційні програми по роботі з кривдниками. А загалом кількість постраждалих оцінюється дуже по-різному. За даними деяких організацій, це до 50-70% жінок, однак найчастіше озвучується 20-25%, тобто кожна четверта-п’ята жінка є постраждалою від насильства в сім’ї, не тільки фізичного, а й психологічного, економічного, сексуального.

"Cтереотип лежить в основі подружнього конфлікту"
 Володимир Козлов (53), голова ГО „Чоловіки проти насилля”
- Обидві статі застосовують насильство активно, думаю, порівну, просто форми різні. Хто в школі краще розказував віршики і писав твори? Дівчата з дитинства мають інструмент, який виливається в психологічне насильство.
Я працював з чоловіками, яких міліція направляла до мене на корекційну програму. І вони досить часто потім приводили жінок на заняття. Не скажу, що жінка провокує фізичне насилля. Просто вона вирішує своїм проблеми, як вміє. Якщо вже починає говорити, то не замовкає, поки не досягне мети. Чоловік теж вирішує проблеми, як його навчили - фізичними методами. І фізичне насильство є більш небезпечним, тому що наслідки наступають миттєво і можуть бути летальними. Але проблеми є і у чоловіків, і у жінок, і ці проблеми ніхто не вчить вирішувати в переговорах чи методами психокорекції або ще якось.
Як порозумітися в сім’ї, треба вчитися так само, як переходити дорогу чи отримувати кредит. В будь-якій ситуації повинні бути соціальні навички. Щоб їх здобути, треба іти до організацій, які володіють сучасними методиками, психологічного, гендерного аналізу. А люди звертаються до традиційних установ, яким довіряють. В церкву, наприклад. На жаль, деякі конфесії вчать покірності і терпінню, виховуючи з жінки "домашню рабиню". Непоодинокі випадки, коли жінки в таких сім'ях потерпають від фізичного насильства. Якщо вже люди прийшли по допомогу, то покірності і терпіння мабуть не вистачає, й треба щось робити. Інший варіант - ідуть до психологів, які іноді є гендерно неосвіченими і тільки закріплюють стереотип, що лежить в основі подружнього конфлікту. Я б радив шукати сучасні організації, які мають фахівців.

„Насильники і жертви виросли в тоталітарних сім’ях”
 Лариса Петрова (50), психолог
- Насилля породжує насилля. Такій моделі поведінки вчаться саме в сім’ї. І самі насильники, і їх жертви виросли в тоталітарних сім’ях, де панувала нездорова конкуренція, взаємні образи та приниження, маніпулювання, де проблемні питання не вирішувались, а постійно хтось жалівся та шукав захисту.
Навіть якщо дитина тільки стала свідком насилля в сім’ї, вона від цього страждає. Змінюється її поведінка, часто це призводить до усамітнення, поганої успішності в школі, пропуску уроків, нездатності сконцентруватись. У таких дітей з’являється відчуття власного безсилля, вини, нікчемності, страхів, гніву, приниження. Фізично вони відстають у розвитку, спостерігається порушення сну, головний біль, біль в животі, часом з’являється енурез...
Будь-яке фізичне насильство починається з насильства психологічного. Проблема в тому, що самі жінки, які потерпають від насильства, перестають вірити, що вони можуть змінити ситуацію. Своїм дітям вони бажають щастя та кращої долі, а своєю безпорадністю готують виконувати ті ж ролі (тобто жертви або насильника). Замкнуте коло? Ні, якщо батьки та діти зможуть взяти на себе відповідальність за власне життя і будувати стосунки на основі взаємоповаги, відкритості і любові. Допомогти в цьому можуть соціальна служба для молоді і громадські організації, психологи. Написано вже багато програм, проектів, грандів на цю тему. Головне – не мовчати!

„Кривдники більше на платять штраф з сімейного бюджету”
Микола Радчук (28), старший дільничний міської міліції
- За день на спецлінію „102” надходить від 100 до 170 викликів. На сімейні конфлікти у тиждень може бути від 20 до 40 викликів. Тобто це не такий великий відсоток. Інколи дзвонять сусіди. Інколи самі жертви насилля. На місце виїжджає опергрупа в повному складі. Сторони конфлікту розводимо по можливості в різні кімнати, щоб вони були відвертими, і опитуємо. На кривдника складаємо картку обліку. Потім людині виноситься офіційно попередження про неприпустимість насильства в сім’ї. Дільничний притягує кривдника до адміністративної відповідальності. Якщо є тілесні ушкодження, потерпіла людина користується своїм правом і пише заяву про злочин – приймається рішення про відкриття кримінального провадження. У випадку, якщо після експертизи закривається провадження, кривдник не лишається непокараним. Дільничний складе на нього адміністративний протокол.
Раніше адміністративна відповідальність була у вигляді штрафу, але через те, що це негативно впливає на сім’ю, бо кошти на оплату штрафу ідуть із сімейного бюджету, 12 лютого цього року внесли зміни. Тепер насилля або невиконання припису корекційної програми карається громадськими роботами або адміністративним арештом.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.